?

Log in

No account? Create an account

бігай, стрибай і не бий коліна

Previous Entry Share Next Entry
(no subject)
sssashkoy
не найкращий час, щоб писати. але хочеться щось тут залишити. краще піти погуляти, провітрити голову й відчути свободу думок. я скована однією думкою й своєму мозку не поясниш, що хочеться забути і почитати. як і сама собі не поясниш, скільки всього стається, а ти байдужа. пропускаєш усе. вдаєш, що все класно й так має бути.
але найперше, хочеться розповісти про роботу. мою першу роботу:серйозну, офіційну. стільки думок про це. мені не вдасться розповісти все. але те, що я зрозуміла вже за п2ять місяців - коли ти журналістка в маленькому місті, то всі від тебе чогось хочуть. прийди і напиши про це, відвідай таку подію, зроби інтерв2ю. звичайно, це чудово, коли море запрошень і не треба самій нічого вигадувати, але відчуваєш себе якось дивно. чому ці люди не просять нормально? не зважають, що твій час також обмежений. інше - це дорослішання. нічого так викує мій характер, як ця клята робота. я часом справжня героїня, але не вистачає впевненості й напористості. перше - для того, щоб уміти себе захистити. друге - щоб отримувати бажану інфу й не паритися за всі інші формальності. я так відчуваю, ніби весь час усіх щось прошу й тільки одній мені на планеті це треба. а ті, в кого прошу - то ви відразу такими царями робляться. але й загалом це така структура. там головні всі й ніхто. тому мені досить важко, бо і колектив, і зарплата й затримки з оформленням. але чогось таки і навчилася. а головне - вчуся постійно. я стараюся, багато нию, ще більше розчаровуюся. але беру себе в руки, працюю і стаю сильнішою.