Чому ми віримо у дивні речі?

  

На курсі "Наука повсякденного мислення" я натрапила на цікаве запитання, чому ми віримо у дивні речі або в образи з пісень, які неправильно тлумачить наш мозок. 

Майже все життя ми стикаємося з цим побічним ефектом інтелекту в нашій голові. Ми стоїмо в черзі й бачимо, що коло другої каси черга рухається швидше, тоді мимовільно розмірковуємо над тим, щоб перейти туди, але віримо, що якщо-таки перейдемо, то біля другої каси черга уповільниться. Хіба недивно? Ще ми віримо в альтернацію (чергування). Якщо кидати копійку, то ми віримо, що однаково випаде й решка, й орел. Якщо ми читаємо про три різні вбивства, на мозок невтомно шукає якусь схожість, містику, що ці вбивства обов'язково пов'язані між собою. Ми віримо, якщо посолити воду, яка має закипіти, то вона закипить швидше або що їжа псується під час нагрівання в мікрохвильовці. 

Наше життя, окрім міфів, заплутане ще й власним інтелектом. Ми віримо в усі ці дивні речі, тому що одне з завдань нашого інтелекту — це ідентифікувати образи з навколишнього світу, а розум не завжди ідеально з цим справляється.

Всі забобони й повір'я результат цього побічного ефекту також. Адже почувши, що прати речі у п'ятницю не можна, бо станеться біда з дітьми, господині перестануть так робити. Хоча це немає жодного підтвердження або ж спростування, ми сліпо віримо.

З цим пов'язане теж те, що люди вважають ніби випадковість невипадкова. 

Ми повинні менше сліпо вірити, а пробувати, перевіряти ці твердження й так отримувати власний досвід, замість того, щоб повторювати те, що колись почули. 

Error

Anonymous comments are disabled in this journal

default userpic

Your IP address will be recorded