бігай, стрибай і не бий коліна

когнітивний дисонанс
sssashkoy

коли у мене є час, я пишу дуже багато. і можливо, ці тексти лише мої думки, які не завжди несуть вищий сенс, мені все ж подобається писати. це заспокоює мене, звільняє. 

ми вже місяць у Празі: це прекрасно і жахливо водночас. працювати тут доводиться важко. відчуття, що ти чужинець і не будеш мати ніколи таких прав, як самі чехи — гнітить. але по суті — це правильно. та річ у тім, що тільки тут я почала розуміти — я хочу, щоб Україна стала кращою. стала кращою для мене, для Саші, для моєї родини і загалом для всіх. мені важко їхати світ за очі й бути мігрантом. 

крім того, я не уявляю, що чекає нас далі, якщо це лише початок. і чітко усвідомлю — треба щось змінювати, я так не можу. а ще — страшенно хочеться додому, що б там мене не чекало.

але ще місяць і два тижні, які я скоро буду рахувати, витерпіти мусай. хочеться знати більше про свої права і знати чеську. це дуже важливо тут. знання мови на розмовному рівні дає багато можливостей. та найголовніше — навіщо це все мені взагалі? заради великої зарплати? престижної роботи? загалом кращого життя, як у фінансовому сенсі, так і моральному. хоч причин і багато, але я стомилася. стомилася, що доводиться кожного дня терпіти приниження і стомилася щодня вирішувати купу проблем і перешкод. а ще сумую за Україною. я люблю свою країну, обожнюю українську мову і колись захистила на п2ять курсову роботу про те, що націоналізм здатен врятувати країну. я заплуталася.   


?

Log in

No account? Create an account