?

Log in

No account? Create an account

бігай, стрибай і не бий коліна

закордонні висновки
sssashkoy

три місяці в Празі пролетіли шалено швидко. важко, заплутано, інколи відчайдушно, але з перемогою. багато планів зірвалося, але все-таки ми, а здебільшого Саша, досягли чимало. дізналися величезну купу корисної інфи. вигадали одружитися у цьому прекрасному місті. і загалом наше небо розхмарилося, та скільки б злив не чекали нас попереду, ми маємо шлях і йдемо вперед. майже гімном мого перебування стала пісня Океан Ельзи «Еверест».

доля знову розлучає нас і це невимовно боляче. разом у нас усе виходить краще і легше. 

але я зрозуміла, що більше не зможу мовчати про українців-заробітчан, ця тема дуже близька мені й вона ніби неважлива на фоні всього. але це криза, це втрата, це майже війна. 

друге — життя за кордоном далеко не казка. крім, проблем із документами, є ще так речі, як мова, глибоке непорозуміння, важкість асиміляції й відстань між тобою і найкращим рідним куточком.

утім, долаючи перешкоди, мимоволі я усвідомлювала, що Прага стала для мене місцем, де я зможу себе реалізувати, розвивати, будувати сім2ю і завжди бачити, відчувати щось нове. комфорт, культура, чистота, гідний рівень життя, якась легкість та безтурботність. а не зубожіння, життя від зарплати до зарплати, злість і ненависть, бруд.

однак серце болить за все: за безлад в Україні, за українців-заробітчан у Празі.  


життя з нового року
sssashkoy

2018 рік здався якимось марно прожитим. напевно тому, що я ніби живу на дві країни, але попри це ні там, ні тут немає якогось нормального життя. тому вже спочатку 2019 я вирішила все змінювати і читати більше)) та загалом мушу визнати, що все добре, хоч всередині дуже страшно. мушу також визнати, що я стала брати більше відповідальності за своє життя. тому навіть якщо чергова поїздка в Прагу буде такою самою, то я вже буду зовсім іншою. 

рік почався приємно, спокійно, у колі рідних людей. наступні дні у тумані ремонтів та автошкола. розпочинаю 2019 з отримання прав на керування транспортного засобу. а ще відбулася важлива подія — сватанки (як кажуть у нас). загалом ми точно нічого не вирішили, але маємо план і батьки зловили нашу хвилю. тому чи буде весілля, чи буде лише церемонія для найрідніших — для мене це не має значення. усвідомлю, що найголовніше влаштовувати життя зараз і між тим одружитися. а не вкладати всі сили і час у одруження, а потім сподіватися, що все прийде само собою. 

Read more...Collapse )

коли ніхто тебе не розуміє
sssashkoy

найчастіше у житті мене не розуміють. сміються, що я стараюся харчуватися здорово. дивуються, як можна так сильно засмучуватися через безпритульних тварин. обурюються, що я люблю позбуватися зайвих речей.

у мене просто не вистачало б сил жити у рідному місті, чи навіть в Україні. кожен день неначе випробування. навколо купи сміття, в якому ми незабаром будемо купатися. повсюди злі, неввічливі, нахабні люди, агресивні й без жодних меж діти, яких мимоволі починаєш боятися. виснажені безпритульні тварини. і правлять цим всім хаосом тільки гроші. здається, такі поняття, як справедливість, доброта, милосердність, співчутливість нічого не важать. значення має те, хто ти і чи володієш чимось матеріальним. чим довше існує тим світ, тим більше він стає схожим на відомі романи-антиутопії.

усвідомлювати свою неспроможність щось виправити, якось допомогти — найжахливіше. 


як це постійно хворіти?
sssashkoy

відколи я приїхала додому, я тільки те й роблю, що бігаю від лікаря/лікарки до лікаря/лікарки. спочатку зуби. потім грижа. після цього огляд у гінеколога (о, боги, хоча б тут усе добре), за винятком збільшеного правого яєчника, але це нестрашно. втім, все одно місяць на таблетках. сьогодні була на узд молочних залоз і знову проблеми зі здоров'ям. все лікується, майже в межах норми, проте попереду місяць таблеток.

я ставлю собі запитання: чи хворію, бо сиджу вдома і хочу працювати, чи я справді хворію. важко сказати. взагалі важко сказати, чому люди хворіють. однак є низка чинників, які все-таки мають вирішальну роль чи не у всіх недугах: 1) здоровий сон; 2) збалансоване харчування; 3) менше стресів; 4) відмова від поганих звичок; 5) рухливий спосіб життя і, звісно, можливість бути щасливим/щасливою, займатися улюбленою справою і таке інше. 

безперечно, у всіх цих хвороб є причина і просто в цей момент я знайшла час та відчула, що потрібно нарешті звернутися до лікаря/лікарки. та мене однаково переслідують думки, що все це якийсь обман, адже здається (особливо, коли ти молода), що твоє тіло вічне. 

вибір у мене невеликий: або забити і нехай усе прогресує чи самовиліковується, або пити таблетки і старатися добре харчувати, спати, більше рухатися, менше нервуватися. обман чи не обман, та другий варіант кращий. та неспокій не покидає.      


лінія життя
sssashkoy

як усвідомити межу між краще і гірше? здається, життя вимірюється цими невблаганними коливаннями між погано і добре? а нормально ніби й не існує. втім, якщо поміркувати як слід, то починаєш розуміти, що загалом лінія твого існування завжди пряма, а ті коливання — вигадки. я не стомлююся собі повторювати, що досить чекати, коли все завжди буде ідеально добре, коли всі мрії збудуться, бажання зникнуть і я буду щасливою. адже в цей моменти, коли не все визначено, коли стільки всього ще треба втілити, я щаслива. щаслива щодня прокидатися і долати нові перепони, усвідомлювати важливі речі і вчитися, вчитися, вчитися. я все нарікаю, що сиджу без діла, але скільки важливих речей не проминули мене. звичайно, завжди можна краще, можна більше, але виходить стільки, скільки можеш.

тому звідси запитання: ця лінія життя рівніша від того, наскільки я зацікавлена боротися і досягати.

невдовзі ми побачимося із Сашою. це будуть вихідні, сповнені любові, тепла і щастя. у нього нелегкі часи, але це його настільки загартувала, що я дивуюся, як зі всім класно справляється.

а я тим часом готуюся стати водійкою. на цьому тижні у мене два заняття з водіння і мені дужееее страшно. не уявляю, як зможу хоча б завести автомобіль. 

крім того, я тепер перечитую всі частини Гаррі Поттера, це надихає. попереду різдвяно-новорічні свята і магії стає ще більше.  


підсумки
sssashkoy

просто шалений місяць. місяць, як Саша поїхав. час летить неймовірно швидко. ніби вчора я стояла, покинута на вокзалі, зі сльозами на очах, проводжаючи його. стільки всього сталося. не вірю, що зі всім справилася сама. коли він їхав, я писала, що не знаю, як мені взяти себе у руки, як владнати всі справи. 

а на сьогодні я вже вирішила проблему із зубами, пережила видалення двох «зубів мудрості». декілька днів ходила ніби мене хтось побив, потім з'явилися синці на щоці. десять днів довелося ходити зі швами і майже не їсти на той бік. тоді я зрозуміла, як везе людям, у яких ті кляті вісімки не виростають ніколи.

я думала, що героїня, бо пережила десятихвилинну операцію. але потім стало ще веселіше. я пережила справжню операцію, хвилин на сорок. день не пила і не їла. декілька днів не вставала з ліжка. не могла самостійно одягнути шкарпетки. це було страшно, і не знаю, коли я зможу розповідати про це, не заливаючись слізьми. у мене купа рефлексій про це у нотатках на телефоні. та найголовніше все-таки, що я це зробила. вже завтра мені знімають шви, я повністю оговталася. 

тому цей місяць розлуки минув дуже швидко. попереду ще два і впродовж них я маю навчитися водити автомобіль. це теж буде дуже весело.


Тривожні думки
sssashkoy

Останні декілька років, починаючи від університету, я чомусь пишу сюди тільки тоді, коли мені сумно.

Read more...Collapse )

Жізнь
sssashkoy

Давно я не відчувала себе такою заплутаною. Стільки всього: весілля, планування майбутнього, лікування і загалом життя. Що з ним роботи? В якийсь момент я впевнена, що все добре, а в інший — втрачаю землю під ногами.  

І розумію, все тому, що сама не знаю, чого хочу. В цілому якби знаю, але це складно, важко, неможливо і так далі. Ми ніби під скляним ковпаком, куди нас забило суспільство і диктує правила, як жити і як поводитися, а ми намагаємося чинити опір і через те почуваємося ніби не такими, відчайдушними і розгубленими.

Але хочеться бути сильнішими і триматися за те, у що віримо і просто послати всіх. Я дуже стомилася. Три тижні вдома і я вже сама не своя. Чому не можна бути просто собою? 

Дуже часто люди ламають стереотипи і хочуть чогось більшого, ніж красиву картинку життя, а саме життя. Тому ні за що я не залишуся жити в цьому місті. Навряд чи захочу приїжджати навіть. 

Але тепер чи ненайважчий період. Кожен період важкий по-своєму і ми все сподіваємося, що це мине. Втім, життя стає навпаки складнішим. Інакше було б скушно, звичайно. Я маю відпустити Сашу надовго в Прагу і не уявляю себе без нього. Він просто щось більше, неможливо описати словами. Він мій єдиний найкращий друг, мій партнер по життю, людина, яка змінила мене і тепер я раціональна, розважлива, спокійна, а найголовніше щаслива. І нехай ми не такі, як комусь хочеться, за те ми справжні, без ярликів і стереотипів. 

Read more...Collapse )

Життя після універу
sssashkoy

Чотири роки університетського життя пролетіли швидко, хоч і по-різному. Деколи важко, деколи весело, безтурботно, з вечірками й сварками, деколи несправедливо. Багато змін і подоланих вершин, та усвідомлених падінь. Пам'ятаю свою першу трійку. Йшла у парку ім. Івана Франка і ревіла. Величезна травма, применшення моїх знань, думала я. А тепер смішно, та водночас навіть вдячна, що випадкові (чи ні?) ситуації мене загартовували. Пам'ятаю неймовірно красиву бібліотеку на Драгоманова. Все там таке автентичне. Скільки книг я вибирала, не лінуючись вилазити кожного разу нагору. Пані бібліотекарки часто запитували, чи ці книжки для навчання. Якось одна зауважила, що я із Закарпаття. По мовленню, хоч як я не намагалася розмовляти без акценту. Всі чомусь знали Рахів, або проїжджали, або там були. Це мене вражало, адже це мале містечко. 

Пам'ятаю, як вступила. Стільки хвилювань, розчарувань і усього нового, що це затьмарило той момент, коли здійснилася моя мрія. Приїхали з мамою в гуртожиток, а там навіть ліжка немає. Два роки я спала на власноруч складеному ліжку, спочатку воно розвалювалось, але дівчата-сусідки, той перший наш склад, завжди усі троє тримали його, поки я закручувала бильця. Потім узагалі без бильців, просто на землі. Прощалися ми з мамою біля Кінг Кросу. Сльози, невідомість, страх і більше нічого. Це було мегаважко. І повернувшись у гуртожиток, я з першого разу навіть дороги не знайшла. Словом, кумедних історій багато.

Read more...Collapse )

потенціал
sssashkoy

останнім часом я дивлюся багато серіалів про жінок: чи то останні роки обєктив помалу зміщується і на жінку, чи я просто раніше не помічала цього. за минулі місяці я подивилася "Корона", "Розповідь служниці" і тепер "Неймовірна місіс Мейзел". усі три серіали змушували мене міркувати про місце жінки у суспільстві, про сміливість і впевненість у собі, про те, як важливо мати освіту, право вибору, а головне, щоб слово "жінка" нарешті втратило велику кількість стереотипів і ярликів. 

найперше — мені хотілося ставати сильнішою. більше вчитися, більше читати, ставати сильнішою фізично, тримати себе в руках, бути впевненою, менше хвилюватися через дурниці і найважливіше — не боятися. 

Read more...Collapse )