?

Log in

No account? Create an account

бігай, стрибай і не бий коліна

лінія життя
sssashkoy

як усвідомити межу між краще і гірше? здається, життя вимірюється цими невблаганними коливаннями між погано і добре? а нормально ніби й не існує. втім, якщо поміркувати як слід, то починаєш розуміти, що загалом лінія твого існування завжди пряма, а ті коливання — вигадки. я не стомлююся собі повторювати, що досить чекати, коли все завжди буде ідеально добре, коли всі мрії збудуться, бажання зникнуть і я буду щасливою. адже в цей моменти, коли не все визначено, коли стільки всього ще треба втілити, я щаслива. щаслива щодня прокидатися і долати нові перепони, усвідомлювати важливі речі і вчитися, вчитися, вчитися. я все нарікаю, що сиджу без діла, але скільки важливих речей не проминули мене. звичайно, завжди можна краще, можна більше, але виходить стільки, скільки можеш.

тому звідси запитання: ця лінія життя рівніша від того, наскільки я зацікавлена боротися і досягати.

невдовзі ми побачимося із Сашою. це будуть вихідні, сповнені любові, тепла і щастя. у нього нелегкі часи, але це його настільки загартувала, що я дивуюся, як зі всім класно справляється.

а я тим часом готуюся стати водійкою. на цьому тижні у мене два заняття з водіння і мені дужееее страшно. не уявляю, як зможу хоча б завести автомобіль. 

крім того, я тепер перечитую всі частини Гаррі Поттера, це надихає. попереду різдвяно-новорічні свята і магії стає ще більше.  


підсумки
sssashkoy

просто шалений місяць. місяць, як Саша поїхав. час летить неймовірно швидко. ніби вчора я стояла, покинута на вокзалі, зі сльозами на очах, проводжаючи його. стільки всього сталося. не вірю, що зі всім справилася сама. коли він їхав, я писала, що не знаю, як мені взяти себе у руки, як владнати всі справи. 

а на сьогодні я вже вирішила проблему із зубами, пережила видалення двох «зубів мудрості». декілька днів ходила ніби мене хтось побив, потім з'явилися синці на щоці. десять днів довелося ходити зі швами і майже не їсти на той бік. тоді я зрозуміла, як везе людям, у яких ті кляті вісімки не виростають ніколи.

я думала, що героїня, бо пережила десятихвилинну операцію. але потім стало ще веселіше. я пережила справжню операцію, хвилин на сорок. день не пила і не їла. декілька днів не вставала з ліжка. не могла самостійно одягнути шкарпетки. це було страшно, і не знаю, коли я зможу розповідати про це, не заливаючись слізьми. у мене купа рефлексій про це у нотатках на телефоні. та найголовніше все-таки, що я це зробила. вже завтра мені знімають шви, я повністю оговталася. 

тому цей місяць розлуки минув дуже швидко. попереду ще два і впродовж них я маю навчитися водити автомобіль. це теж буде дуже весело.


Тривожні думки
sssashkoy

Останні декілька років, починаючи від університету, я чомусь пишу сюди тільки тоді, коли мені сумно.

Read more...Collapse )

Жізнь
sssashkoy

Давно я не відчувала себе такою заплутаною. Стільки всього: весілля, планування майбутнього, лікування і загалом життя. Що з ним роботи? В якийсь момент я впевнена, що все добре, а в інший — втрачаю землю під ногами.  

І розумію, все тому, що сама не знаю, чого хочу. В цілому якби знаю, але це складно, важко, неможливо і так далі. Ми ніби під скляним ковпаком, куди нас забило суспільство і диктує правила, як жити і як поводитися, а ми намагаємося чинити опір і через те почуваємося ніби не такими, відчайдушними і розгубленими.

Але хочеться бути сильнішими і триматися за те, у що віримо і просто послати всіх. Я дуже стомилася. Три тижні вдома і я вже сама не своя. Чому не можна бути просто собою? 

Дуже часто люди ламають стереотипи і хочуть чогось більшого, ніж красиву картинку життя, а саме життя. Тому ні за що я не залишуся жити в цьому місті. Навряд чи захочу приїжджати навіть. 

Але тепер чи ненайважчий період. Кожен період важкий по-своєму і ми все сподіваємося, що це мине. Втім, життя стає навпаки складнішим. Інакше було б скушно, звичайно. Я маю відпустити Сашу надовго в Прагу і не уявляю себе без нього. Він просто щось більше, неможливо описати словами. Він мій єдиний найкращий друг, мій партнер по життю, людина, яка змінила мене і тепер я раціональна, розважлива, спокійна, а найголовніше щаслива. І нехай ми не такі, як комусь хочеться, за те ми справжні, без ярликів і стереотипів. 

Read more...Collapse )

Життя після універу
sssashkoy

Чотири роки університетського життя пролетіли швидко, хоч і по-різному. Деколи важко, деколи весело, безтурботно, з вечірками й сварками, деколи несправедливо. Багато змін і подоланих вершин, та усвідомлених падінь. Пам'ятаю свою першу трійку. Йшла у парку ім. Івана Франка і ревіла. Величезна травма, применшення моїх знань, думала я. А тепер смішно, та водночас навіть вдячна, що випадкові (чи ні?) ситуації мене загартовували. Пам'ятаю неймовірно красиву бібліотеку на Драгоманова. Все там таке автентичне. Скільки книг я вибирала, не лінуючись вилазити кожного разу нагору. Пані бібліотекарки часто запитували, чи ці книжки для навчання. Якось одна зауважила, що я із Закарпаття. По мовленню, хоч як я не намагалася розмовляти без акценту. Всі чомусь знали Рахів, або проїжджали, або там були. Це мене вражало, адже це мале містечко. 

Пам'ятаю, як вступила. Стільки хвилювань, розчарувань і усього нового, що це затьмарило той момент, коли здійснилася моя мрія. Приїхали з мамою в гуртожиток, а там навіть ліжка немає. Два роки я спала на власноруч складеному ліжку, спочатку воно розвалювалось, але дівчата-сусідки, той перший наш склад, завжди усі троє тримали його, поки я закручувала бильця. Потім узагалі без бильців, просто на землі. Прощалися ми з мамою біля Кінг Кросу. Сльози, невідомість, страх і більше нічого. Це було мегаважко. І повернувшись у гуртожиток, я з першого разу навіть дороги не знайшла. Словом, кумедних історій багато.

Read more...Collapse )

потенціал
sssashkoy

останнім часом я дивлюся багато серіалів про жінок: чи то останні роки обєктив помалу зміщується і на жінку, чи я просто раніше не помічала цього. за минулі місяці я подивилася "Корона", "Розповідь служниці" і тепер "Неймовірна місіс Мейзел". усі три серіали змушували мене міркувати про місце жінки у суспільстві, про сміливість і впевненість у собі, про те, як важливо мати освіту, право вибору, а головне, щоб слово "жінка" нарешті втратило велику кількість стереотипів і ярликів. 

найперше — мені хотілося ставати сильнішою. більше вчитися, більше читати, ставати сильнішою фізично, тримати себе в руках, бути впевненою, менше хвилюватися через дурниці і найважливіше — не боятися. 

Read more...Collapse )

когнітивний дисонанс
sssashkoy

коли у мене є час, я пишу дуже багато. і можливо, ці тексти лише мої думки, які не завжди несуть вищий сенс, мені все ж подобається писати. це заспокоює мене, звільняє. 

ми вже місяць у Празі: це прекрасно і жахливо водночас. працювати тут доводиться важко. відчуття, що ти чужинець і не будеш мати ніколи таких прав, як самі чехи — гнітить. але по суті — це правильно. та річ у тім, що тільки тут я почала розуміти — я хочу, щоб Україна стала кращою. стала кращою для мене, для Саші, для моєї родини і загалом для всіх. мені важко їхати світ за очі й бути мігрантом. 

крім того, я не уявляю, що чекає нас далі, якщо це лише початок. і чітко усвідомлю — треба щось змінювати, я так не можу. а ще — страшенно хочеться додому, що б там мене не чекало.

але ще місяць і два тижні, які я скоро буду рахувати, витерпіти мусай. хочеться знати більше про свої права і знати чеську. це дуже важливо тут. знання мови на розмовному рівні дає багато можливостей. та найголовніше — навіщо це все мені взагалі? заради великої зарплати? престижної роботи? загалом кращого життя, як у фінансовому сенсі, так і моральному. хоч причин і багато, але я стомилася. стомилася, що доводиться кожного дня терпіти приниження і стомилася щодня вирішувати купу проблем і перешкод. а ще сумую за Україною. я люблю свою країну, обожнюю українську мову і колись захистила на п2ять курсову роботу про те, що націоналізм здатен врятувати країну. я заплуталася.   


Підсумки'17
sssashkoy

Нарешті я маю трошки часу, щоб оцінити свій 2017-й. Насамперед це був для мене мегаважкий рік: закінчення університету, повернення додому, зміна звичних стосунків із Сашою. Але водночас рік був насичений пригодами, падіннями і перемогами.

Кар'єрні пригоди 

За цей рік я встигла двічі працювати по спеціальності і зрозуміла, що постійно потрібно рухатися. Завдяки одній роботі, яка не зовсім мені подобалася, знайшлаь інша, набагато краща. Спочатку я працювала редактором-журналістом місцевого сайту, де вперша відчула, що маю голос і що мій голос змінює Рахів. Це було неймовірне відкриття! Кожен матеріал приносив задоволення і писала я майже щодня. Шукала найцікавіше, намагалася торкатися важливих тем і завжди була в центрі подій. 

Read more...Collapse )

чи справді чоловіки - сильна стать?
sssashkoy
ми багато знаємо про дискримінацію жінок. а як проявляється дискримінація чоловіків? їм не належить власне тіло, адже в разі війни - саме чоловіки повинні ризикувати життям. є так звані чоловічі професії, що є вкрай небезпечними. саме чоловік повинен думати про те, як прогодувати сім2ю, звідки взяти гроші. також татівство - де чоловік не бачить дітей, через що багато пропускаю, втрачає близькість із ними.
ще чоловікам не можна показувати емоції.
через чоловіки частіше вживають алкоголь, курять сигарети, стають наркозалежними, хворіють на СНІД і стають ВІЛ-інфікованими, хворіють на туберкульоз.
Соціолог Ігор Кон підсумовує: «Великий пласт негативу для чоловічого здоров'я
зумовлений тим, що традиційна маскулінна ідеологія поєднує високі соціальні претензії
на владу, статус, повагу тощо із виправданням і поетизацією вочевидь нездорового,
але натомість "чоловічого" стилю життя, зокрема пияцтва, паління, невиправданих
ризиків».
здається, чоловіки живуть у жорсткому світі, замкнуті у собі, постійно піддаються осуду, зневаги чи злих жартів, а також живуть у постійному страху чогось не досягти, у суперництві.
то чи справді чоловіки - сильна стать?

я просто буду старатися
sssashkoy
де б я не була і що б не робила - завжди з2являється купа проблем, перешкод, тупорилих людей. завжди хочеться всього і відразу. саме так я зрозуміла, що я ще дитина. але інший бік цієї ситуації такий, що я просто багато чого боюся і невпевнена в собі. найперше тому, що мене не вчили такою бути. а навпаки. як і чимало жінок, я недооцінюю свої знання. а коли у мене щось виходить, я відразу шукаю кому чи чому подякувати, а не собі. тому жінок-лідерок мало. я не вмію за себе заступитися. я занадто ввічлива і краще буду накопичувати злість чи ненависть. але мама сказала мені одну класну річ: треба уявляти, як та злість у тобі накопичується і просто її випускати, ніби ти димар. це смішно звучить, та в цьому щось є.
після всіх невдач, принижень і просто нервів у Рахові, я їду звідси з купою досвіду. я обожнюю це місто. втім тут дуже важко жити. просто всередині щось гниє і всі спільно ігнорують це. або вдають, ніби якось борюся.
але одне я зрозуміла, де б я не була і що б не робила - я просто буду старатися. я буду старатися оцінювати ситуацію, робити висновки, шукати рішення, думати, писати і не давати собі вплутатись у те, що буде мені не до вподоби.
хочеться нарешті жити разом із Сашою, мати свої гроші, подорожувати, планувати щось і досягати поставлених цілей. і здається, це починається...